ОСГ ОЗНАЧАЄ «ОСОБИСТЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО»: КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

ОСГ ОЗНАЧАЄ «ОСОБИСТЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО»: КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 8 листопада 2019

Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі - ОСГ) - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 р. у сільських населених пунктах на території сільських, селищних та міських рад, зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки загальною площею 6585,2 тис. га. Саме ці господарства є основними виробниками тваринницької продукції, оскільки в 2008 р. у них утримувалося: 66,1 % поголів'я великої рогатої худоби, в т. ч. корів -78,1%; свиней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці - 50,5%; бджіл - 96,1% від загальної чисельності зазначених видів тварин в Україні.

Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54,0% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі - 97,8%; овочів - 86,1%; плодів та ягід - 84,6%; зернових та зернобобових - 21,0%; соняшнику - 19,0%; цукрових буряків - 12,2%; молока - 82,2%; м'яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду -97,5%.

Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.

Кваліфікаційні ознаки ОСГ стосуються можливості членства та видів здійснення виробничо-господарської діяльності. Членами особистих селянських господарств можуть бути громадяни України, що мешкають на селі і досягли 18-річного віку або з моменту укладання шлюбу. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на власний розсуд. Вони є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Зазначимо, що особисті селянські господарства не є суб'єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов'язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду. Водночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробниками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські господарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст. 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" вони підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

Слід також підкреслити, що продаж виробленої в особистому селянському господарстві продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій" птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної обробки), продукції власного бджільництва не декларується та не оподатковується, що є позитивом у розвитку ОСГ.

 Ще одним напрямом діяльності, який набуває подальшого поширення, є надання мешканцями сіл та селищ послуг у сфері зеленого сільського туризму. На жаль, в Україні досі не існує окремого спеціального законодавчого акта щодо регулювання організації зеленого сільського туризму. Існує лише постанова Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський та сільський зелений туризм" від 16 листопада 2004 р. № 2179, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 373-р, яким затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки. Заходи державної підтримки розвитку сільського туризму спрямовані на покращення економічних умов його розвитку, розвиток інфраструктури, маркетингу та формування кадрового потенціалу забезпечення розвитку сільського туризму.

 Виходячи зі світової практики діяльності зеленого сільського туризму існує три типи: агротуризм, відпочинковий туризм, екотуризм. Агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

 Другий тип - відпочинковий туризм (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. Нарешті, екотуризмом є науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерного для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

 Головною фігурою в забезпеченні функціонування зазначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості.  Сільський зелений туризм являє собою специфічну форму відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.

 Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

 Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій-сфері, айв сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

 Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції ОСГ, причому реалізації її на місці і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство. Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, у цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму в підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Виходячи із викладеного необхідним та своєчасним є прискорення прийняття законопроекту "Про сільський та сільський зелений туризм" з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні

Правовий режим земель та майна особистого селянського господарства

 Правовий режим земель особистого селянського господарства включає різні засоби формування загального масиву земель, призначених для ведення сільськогосподарського виробництва цією формою господарювання. Так, ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 гектарів, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

 Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства, відповідно до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 5 червня 2003 р.

 Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

 У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

 Указом Президента України "Про заходи щодо подальшого розвитку садівництва та городництва" від 23 вересня 1999 р. № 1204 було визначено першочергові заходи державної підтримки колективного садівництва та городництва, зокрема: формування системи фінансово-кредитної підтримки розвитку колективного садівництва та городництва, надання податкових та інших пільг підприємствам, установам, організаціям, що виконують роботи (надають послуги) для садівницьких і городницьких товариств; забезпечення садівників та городників насінням і посадковим матеріалом сільськогосподарських, культур, органічними та мінеральними добривами, засобами захисту рослин, сільськогосподарською технікою, садовим інвентарем, іншим необхідним обладнанням тощо.

 Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

 У ст. 36 ЗК України визначається, що громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведеш тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. Статтею 34 ЗК України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті й пасовища.

 Добросусідство є запорукою підтримання життєдіяльності особистих селянських господарств. Землевласники та землекористувачі повинні обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

 Члени особистих селянських господарств як землевласники сплачують земельний податок - обов'язковий платіж за користування земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Об'єктом плати за землю є певна земельна ділянка, що перебуває у приватній власності. Стаття 6 Закону України "Про плату за землю" у редакції від 19 вересня 1996 р. визначає ставки земельного податку з одного гектару сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

 Звільняються від сплати земельного податку члени особистих селянських господарств, які мають статус осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасників бойових дій, учасників війни, ветеранів праці, інвалідів, багатодітні сім'ї. У ст. 30 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. встановлено, що самотні громадяни похилого віку, які мають у власності жилий будинок, звільняються повністю або частково від сплати земельного податку або орендної плати за землю. Такі самі права мають громадяни похилого віку за наявності дачі або будинку в садівничому товаристві.

 Громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок, що являє собою зміну форми власності на приватну від державної та комунальної. Стаття 121 ЗК України визначає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 гектарів. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

 Громадяни-працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної ради або районної державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

 Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства або садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються: обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; копія документа, що посвідчує особу.

 Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних органів місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Державна адміністрація або сільська, селищна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

 Виходячи зі змісту ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени ОСГ мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій), торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, отримувати дорадчі послуги, відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" від 17 червня 2004 р.

 Члени особистого селянського господарства зобов'язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог, надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

 До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

 Члени особистого селянського господарства мають право укладати договори на вирощування худоби та птиці, здійснювати здачу грибів, ягід, молока та м'яса до заготівельних приймальних пунктів сільськогосподарських підприємств. Спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Державного Департаменту ветеринарної медицини "Про затвердження Ветеринарно-санітарних вимог утримання птиці в особистих селянських господарствах" від 19 грудня 2006 р. № 100 визначено умови та порядок утримання птиці в особистих селянських господарствах. Встановлено, що з метою запобігання занесенню збудників інфекції на територію особистого селянського господарства придбання інкубаційних яєць, добового молодняку тощо здійснюється тільки за наявності відповідних ветеринарних документів у осіб чи підприємців, які реалізують птахопродукцію. Для профілактики захворювань птиці власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню птиці в особистому господарстві, керуючись ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств. Використання води з відкритих водоймищ для напування птиці заборонено.

 Приміщення, де утримується птиця, повинно бути непроникним для гризунів та підтримуватися в належному санітарно-гігієнічному стані. Реалізація яєць свійської птиці на ринках, а також заготівля і використання качиних та гусячих яєць від здорової птиці дозволяється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. У період вирощування птиці власник повинен щоденно спостерігати за фізіологічним та клінічним станом птиці, за поїданням кормів, споживанням води, контролювати поведінку кожної птиці, динаміку приросту ваги, стан пір'яного покриву.

 При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічного стану птиці, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель птахів тощо, власник повинен терміново повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який відбере загиблу птицю або проби матеріалу від птиці та направить до лабораторії ветмедицини для проведення необхідних лабораторних досліджень у порядку, передбаченому законодавством.

 Для профілактики заразних хвороб, крім загальних санітарних заходів, проводять вакцинацію птиці. При закупівлі кормів або їх складових на ринках необхідно у продавця вимагати ветеринарні документи на корми та з'ясовувати їх походження і для якого виду тварин вони призначені. Забороняється заготовляти зелені корми на скотомогильниках, сміттєзвалищах або після обробки сільськогосподарських культур пестицидами. Приміщення для утримання птиці повинне бути спроектоване і побудоване так, щоб забезпечити зручне та належне у ветеринарному та санітарному відношенні утримання. Це означає, що власник має враховувати господарсько-побутові умови, санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги, а також загальне об'єктно-планувальне рішення забудови садиби.

 У сучасних умовах суб'єкти агробізнесу пропонують укладання договорів франчайзингу (комерційної концесії), відповідно до яких надається право членам особистих селянських господарств, юридичним особам та приватним підприємцям самостійно вирощувати та виробляти продукцію певної торгової марки. Предметом договору франчайзингу є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торгових марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Стаття 1115 ЦК України визначає умови договору комерційної концесії. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

 Ведення ОСГ припиняється у разі: рішення членів господарства про припинення його діяльності; якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК України. У разі припинення ведення ОСГ відповідна рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. Спори щодо ведення ОСГ можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень або судом.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  - звертайтеся до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п'ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).